Родзинка в історії

Весільні обереги

Не кожна сучасна наречена "вінчає" свій весільний наряд традиційної фатою. Іноді перевага віддається "кокетливою" альтернативі - квіточок, віночках, капелюшках і навіть кепка. А даремно. Адже фата нареченої з давніх часів була її оберегом. Наші предки вважали (і, мабуть,небезпідставно), що довга фата або велика біла хустка (попередниця тієї), покриваючи обличчя і волосся нареченої, оберігає дівчину від пристріту. Адже "через волосся" будь-яка місцева відмочка запросто могла напустити на неї порчу. У деяких давньоруських селах навіть доходило до абсурду: наречену обертали рибальської мережею, встромляли в її одяг голки (щоб нечиста сила заплуталася в мережах і напоролися на голки) і в такому вигляді вручали нареченому.

Не менше слов'ян боялися нечисті і в освіченій Європі: у більшості країн в XIX столітті молоді вінчалися у національній святковому одязі, нічим не виділяючись із натовпу гостей, одягнених в такі ж наряди. Так вони "заплутували" злих духів. Звідси ж пішла інша традиція - одягати подружок нареченої в однакові святкові сукні, як і у винуватиці торжества: "погань" не могла "вирахувати", хто з білосніжних панночок справжня наречена, і йшла ні з чим.

Магічні знаки

Якщо "прогулятися "поземній кулі, то практично на кожному континенті можна знайти цікавим весільні талісмани.

У Колумбії, наприклад, оберегом нареченої вважають еухаріс (амазонська лілія). "Квітка нареченої" в день весілля прикрашає волосся нареченої, граючи роль своєрідної фати на один день: на жаль, як і всі живі квіти, лілії недовговічні... А от індійські женихи вважають за краще дарувати своїм нареченим "обереги" з більш тривалим терміном зберігання. В день весілля, на якому, до речі, присутні не менше 400 - 500 гостей, суджений вручає нареченій "довічний"золотий ланцюжок - відтепер вона буде носити його до кінця своїх днів, а якщо зніме - бути біді.

У цьому плані трохи простіше турецьким женихам... Нареченій традиційно догоджають солодощами і дарують їй дзеркало. Покірні східні жінки вважають ці "цяцьки" символами щастя: дзеркало, мовляв, відображає радісне обличчя нареченої, а солодощі означають безбідне "солодке" життя. Але це ще не все. Коли наречена входить в будинок нареченого, на поріг ллють воду з глечика-цей обряд захищає від "дурного ока", а двері будинку мажуть медом і маслом - щоб наречена як сир у маслі каталась. До речі, "псувати фасад" сімейного гнізда молодят прийнято і в Південній Індії: біля входу в будинок, де грають весілля,ставлять величезне блюдо з ароматною яскраво-жовтою рідиною - це всього лише рисова каша з прянощами і солодощами. Занурюючи туди руки, всі гості залишають відбиток своїх долонь на свіжовибіленій стіні. Для них відбиток п'ятірні - що для нас - підкова. Сенс звичаю такий: у того, хто щиро бажає щастя молодим, відбиток вийде "соковитим і жирним", а хто таїть в душі недобре, залишить слід "блідий і поганий".

Пострижини дитини в рік

Всі знають, що в рік дитинку стрижуть, але мало хто уявляє що робити далі з волоссячком річної дитинки.

Після того, як навхрест зрізують кілька пасемців, волосся закачують у віск і кидають у вогонь або в проточну воду. За давньою міфологією, душі немовлят привозить на човні Велес із потойбічного світу. А якщо дивитися ще далі в міфологію, то Велес - це віл з велетенськими рогами. Саме між рогами, як у човнику, душі немовляток і приходять на білий світ. Волоссячко - це пожертва - вдячність Велесу за дитинку. І своєрідний відкуп, адже до року маля вважалося ще не повноцінною людиною. Подібний обряд робили після жнив, коли на полі залишали сніп колосочків в подяку Велесеві на бороду, щоб у наступному році був хороший врожай.

ДОГЛЯНЬ, КУМЕ, МОЮ ДИТИНУ, ЯК СВОЮ (хрестини)

Чи не найбільш недоторканними залишилися хрестини — комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення дитини до сім'ї, общини та християнського світу. Розрізняють декілька варіантів хрестин — переважно народні, суто релігійні та змішані. Найбільш поширений на Україні останній варіант: спочатку дитину хрестять у церкві, а потім у родині влаштовують гостину. Колись було заведено, йдучи до церкви, стелити на поріг верхній одяг, на котрий клали дитину. Після того як мати тричі переступала через дитину, кума брала її на руки та виносила у сіни. Там баба клала під поріг ніж, а кума, переступаючи поріг, подавала ножа через вікно. Після цих магічних обрядів куми несли дитину до церкви на хрещення. Узагалі вважається, що доки дитина нехрещена, мати не може її годувати. Проте сьогодні з хрестинами надто не поспішають: на жаль, подекуди до них звертаються лише у випадках небезпеки життя дитини. В обряді хрестин важливу роль відіграють куми, або другі батьки новонародженого (у церковному варіанті — хрещені батьки), яких запрошує батько немовляти, приходячи з хлібом. (До речі, колись можна було обирати до п'яти—десяти пар кумів.) Відмова від кумівства вважається за гріх. Якщо діти в батьків скоро вмирають, то, аби запобігти цьому, в куми запрошують перших стрічних на вулиці, але тільки не дітей, — такі куми, повернувшись з хрещення, вносять дитину не через двері, а подають через»вікно. Але перед тим, як несуть дитину до хреста, на роздоріжжі кидають нечистому жертву-відкупне, промовляючи: «На тобі, чорте, плату!» Відповідальність у кумів дуже велика: вони справляють для хресника всі хрестильні обряди, пострижини, обов'язково відвідують його на день народження, забезпечують його„ так би мовити, духовною їжею (рідні батьки мають опікуватися матеріальним добробутом дитини), проводжають до школи, супроводжують у день весілля (у весільному обряді хрещені батьки відіграють особливо важливу роль), беруть участь у гостині під час заручин, дають своє благословіння своєму хрещеникові, не просто присутні на весіллі — їм відводять почесні місця, вони, зрозуміло, дарують дорогі весільні подарунки.
У свою чергу батьки похресника несуть кумам пироги, а підростаючі похресники щороку провідують своїх других батьків (і бабу-повитуху), несучи їм так звану «вечерю» — святу вечерю. На Холмщині ще й досі існує звичай пошанування першого кумівства, — такого кума садовлять на солому на санях і везуть від його хати до хати батьків дитини з пошаною. При кінці обряду такий кум повинен викупитися...
Як завивати дитину до хреста, то кума або мати дитини кладуть під полотно, в яке завинуте дитя, голку, щоб дівчина стала доброю кравчинею, чи олівець, щоб дитина добре вчилася, або ж хліб і гроші, щоб дитина ніколи не голодувала й не бідувала тощо.

В церкві до хреста має тримати дитину трохи кум, а трохи кума. Вважається доброю ознакою, коли під час хрещення дитина плаче. Навіть не просто доброю, а необхідною. Раніше, якщо мовчало, навіть трохи щипали, щоб кричало — щоб на життя йшлося. Якщо мовчить — то неприродно й вельми підозріло. Адже саме хрещення, як уже зазначалося, — це обряд «виривання» нового члена Церкви з-під влади диявола чи нечистого взагалі. І, коли дитина не реагує, то сидить в ній диявол міцно. Як воно відіб'ється на подальшому житті малюка — хто знає... Тож не дратуйтеся й не соромтеся, якщо ваше немовля «розривається» в церкві, аж заходиться. Нехай вам здається, що зараз стіни потріскаються, — а он, мовляв, сусідський спить, як янгол. Пам'ятайте: наші мудрі прабатьки ніколи непотрібне не говорили...
Рідні батьки таїнство хрещення спостерігати не повинні. Найкраще, якщо залишаться вдома. Як приносять дитину з церкви, рідний батько чи мати бере від хрещених батьків охрещену дитину у свої руки та кладе в колиску.
По тому справляють хрестини, причому дитині бажається щастя та здоров'я. Робляться маленькі букетики з барвінку, калини, м'яти тощо та роздаються гостям; ці квіти, принесені додому, приносять щастя господарям. За ці букетики даруються дрібні гроші. На хрестинах всі сидять за столами, пригощаються та співають пісень. Співають пісень різноманітних, які хто знає: і веселі, і сумні. Переважають на хрестинах однак пісні веселі, жартівливі, бо той обряд є радісним. Але в Піст пісень співати не годиться. Слід зазначити, що породілля й дитина увесь цей час легко підпадають пристріту, а тому їх конче бережуть від цього, завішуючи та закриваючи від очей не тільки чужих, але й своїх. По хрестинах, другого дня, справляють похрестини — в шинку частують кумів та бабу, інших гостей.
Щоправда, спостерігаємо таке: із плином часу родини, хрестини та похрестини злилися в одне. Прискорений темп життя, нестроге дотримування святих для наших пращурів обрядів і брак коштів — ось сумні причини того, що такий важливий звичай, який не терпить поспіху, квапливості, сьогодні виглядає дещо «зібганим».

Чому обручка одягається на безіменний палець?

Великий палець означає батьків.
Вказівний - братів і сестер.
Середній - тебе самого.
Безіменний - твого партнера (чоловіка / дружину).
Мізинець означає твоїх дітей.
(За мотивами китайських повір'їв)

Слідуйте наведеним нижче інструкцій. Дійсно, тільки Бог міг придумати таке диво. Спершу, складіть разом ваші долоні, середні пальці при цьому повинні стикатися зовнішніми сторонами. Потім інші 4 пари пальців просто доторкніться подушечками (великий до великого, вказівний до вказівного і так далі). Гра починається, дотримуйтеся, але не забувайте, що з п'яти пар пальців одночасно можна відривати один від одного тільки два пальці)) Спробуйте відірвати один від одного подушечки великих пальців, які означають батьків. Вийшло? Це сталося тому, що всі люди в своєму житті хворіють... Цей розрив символізує те, що наші батьки колись назавжди підуть від нас. Тепер складіть подушечки великих пальців разом, а потім відірвіть один від одного подушечки вказівних пальців, які символізує братів і сестер. Вийшло? Це сталося тому, що в них теж є (або будуть) свої сім'ї заради яких вони залишать нас. Тепер складіть подушечки вказівних пальців разом, а потім відірвіть один від одного подушечки мізинцем, які означають ваших дітей. Вийшло? Рано чи пізно наші діти заведуть власні родини і підуть від нас. Тим не менше, складіть подушечки мізинцем разом, і тепер спробуйте відірвати один від одного подушечки безіменних пальців, на які ми одягаємо обручки. Ви будете здивовані, але ці два пальці не можна розімкнути зовсім (не відриваючи один від одного інші пальці), тому що вони символізують чоловіка та жінку, і те що ви все життя будете стикатися у всьому)))

Справжня любов - вічна...

Український Фен-шуй

Символічне значення вікна.
вікно символічно позначає вихід у потойбічний світ.
згадайте, померлих виносили через вікно, або через пролом у стіні.
на проводи через вікно перекидали кінець рушника і ставили кутю. таким чином запрошувалися предки до вечері.
якщо немовля народжувалося хворим, то його тричі передавили через вікно з рук в руки.
подібним чином відомий і обряд хрещення, якщо немає священика - людина перелазить через вікно.
віконниця - це те що стоїть між тим і цим світом.
вона відповідає іконі, до того ж має схоже звучання. За законами укр.мови, перший відкритий склад має тенденцію до закриття. отець-вітець, очі-вічі якщо використати це у випадку зі словом ікона то матимемо - вікона. До речі, наші ікони прикривалися завісами, як і вікна зараз прикривають тюлем. "грец. - ікона - походить від оіха - (е)оі(й)ка - ОИКА - "бути схожим". А ось про походження слова ОИКА пишеться: "надійних відповідників немає". Припустимо, що перфект ОИКА походить від присл. ОКО. в Етімологічному словнику української мови вікна дають три варіанта етімологій:
1. око+вітер.
2. aku(v)a (іе.) - вікно в воді - ополонка, джерело.
3. віко - кришка скрині, діжки, домовини; повіка.
Віко – це те, що закриває око і водночас – домовину. Коли ми заплющуємо очі – то цією дією ніби відокремлюємо себе від зовнішнього світу і зосереджуємося на тому, що не доступно для сприйняття іншими людьми, опиняємося по той бік світу, розплющивши очі - відновлюємо зв’язок із навколишнім. Подібну роль відіграє і віко домовини – воно відокремлює покійника від світу живих. Тут мабуть доречно згадати гоголівське: „Подымите мне веки”, де зв’язок між потойбічною істотою та людиною встановлюється за допомогою розплющення очей та контакту очі-в-очі. Тобто віко – це те, що стоїть на межі явного і потойбічного.
Це віко веде нас далі у міфологію, а також на кам’яне святилище на острові Хортиця(вік - 4000 р.). воно побудоване із двох різних за величиною кіл. Велике коло має вхід (символічні ворота), посередині знаходиться маленьке кам’яне коло, де, імовірно, розпалювалося вогнище. Саме цікаве те, що це маленьке коло, яке символізує собою зародок життя, новонароджене сонце, знаходиться не рівно по центру, а ділить собою велике коло на дві нерівні дуги, в одній воно знаходиться майже повністю, а друга, меша, ніби накриває його, як віко домовини. З одного боку ми маємо, погребальний човен, що везе людину у вирій(такі човни підпалювалися, і вогонь символізував той же зародок життя, що і жертовний вогонь у центрі святилища), а з іншого бачимо як пливе „ Дажбог у струзі своєму” і ... „ освітлює домове наші ”. У трипільській хаті вікна мали форму кола з хрестом посередині. Подібний хрест був виліплений на долівці. Коли сонячне проміння потрапляло у вікно, на долівці відбивався малюнок – сонячне коло з хрестом посередині, у певний момент хрест на долівці і хрест сонячний накладалися один на один. За переказами хату, зробив чорт, а вікна – Бог, щоб у хаті стало світло.
Чорт – це низ, матерія, земля, тіло, Бог – верх, енергія, небо( сонце), душа.
Завдяки очам, людина отримує до 80 відсотків інформації про навколишнє , так і завдяки вікну, людина бачить зовнішній світ. Отже, очі як і вікно – це прохід між цим світом і світом по той бік. Між тим і цим світом стоять віко та віконниця. У Росії віконниці називають ставнями, тобто річ, яку ставлять. Це дерев’яний щит, яким закривають вікно. У мене на батьківщині віконниці і досі розмальовують синьо – білими кольорами та таємничими знаками, у яких проглядаються писанкові символи – берегині, волові вічка та баранячі ріжки. Тобто віконниця – це розмальована символічними знаками дерев’яна дошка. Що таке ікона – таж сама дошка, де зображується релігійний символ.

Легенди, перекази, бувальщини

ЧОМУ В МОРІ ВОДА СОЛОНА?

Багато років тому назад жили два брати. Молодший — бідний, а старший — багатий. Померли їхні батько й мати. Тоді менший брат став жити іще гірше. Старший брат забрав собі всю батьківську спадщину. Меншому братові не лишилось нічого. Жив він з дружиною у великих злиднях. Якось у молодшого брата не стало чого їсти, і вирішив він піти до старшого, щоб той допоміг йому. Старший брат відмовився допомогти. Тоді менший брат пішов ловити рибу, щоб зварити юшку. Того дня риба не ловилась. Йде він додому з порожніми руками, похнюпивши голову. І раптом бачить — на дорозі лежать жорна. Підняв він ці жорна і поніс додому. А вдома жінка питає:
— Чи добрий був улов? Чи багато риби приніс?
— Ні, жінко, нема риби. От приніс тобі жорна.
Поклав він жорна долі та з досади і штовхнув їх ногою. А жорна раптом закрутилися і почали молоти. Дивляться, а з-під жорен сіль сиплеться. Мололи вони все швидше і швидше, солі ставало більше і більше. Зраділи чоловік із жінкою. Потім менший брат став думати, куди подіти сіль і як йому зупинити жорна. Нарешті додумався: перевернув жорна, і лише тоді вони зупинилися. Після цього жили вони добре. Мололи сіль і продавали, що давало їм змогу жити в достатку. Старший брат дізнався про це, прийшов до меншого та й каже:
— Дай, брате, мені в позику жорна.
Дуже не хотілося молодшому братові давати жорна старшому братові, але віддав. Старший брат приніс додому жорна і штовхнув їх ногою. Жорна почали молоти. Менший брат не встиг розповісти старшому, як вони зупиняються. Жорна мололи-мололи сіль і намололи таку купу, яка дійшла до стелі. Стіни затріщали. Злякався старший брат, що розвалиться хата, взяв він жорна і виштовхнув з хати. Вони покотилися з гори прямо в море та й потонули. От і до цього часу на дні моря крутяться жорна та все мелють і мелють сіль.

ХЛІБ І ЗОЛОТО

Коли ще в Галичі жив король Данило, він мав такого майстра, що робив йому гроші. Той майстер у золоті купався, але волі не мав. Король Данило сам відкривав ту касу, де працював той майстер, замикав його і випускав власноручно, коли треба було майстрові кудись вийти. Він лише один знав про все багатство короля, той майстер.
І так розжився, що не розумів, як так голодним бути. Та й одного разу каже королеві:
— Золото — цар.
А Данило поправляє його:
— Ні, чоловіче, хліб — усьому голова.
— Ні, золото і срібло.
Так вони перечилися, що король обернувся та й пішов геть з майстерні. А другого дня бачить король Данило золотий напис на стіні: «Хліб — болото, а всьому голова — срібло й злото».
Данило нічого не сказав. Але другого дня зранку привів майстра, замкнув його; а тут вістові прилітають — ворог іде. Данило зібрав дружину, вирушають у похід. Поїхав, а про майстра забув, що замкнений. А король видав такий наказ, що ніхто не сміє до каси підходити, інакше смерть.
Минуло кілька місяців. Данило з військом повертається додому, чекає від майстра-золотаря дарунка за перемогу, а того нема. І тут згадав. Зіскакує з коня, біжить до каси, відмикає, а на купі золота лише кістяк з майстра, а на стіні золотом написано: «Срібло, злото — то болото, а хліб — цар».
Отак життя навчило...

РІЧКА ЛИБІДЬ

Річка Либідь пішла від сліз Либеді, дочки якогось київського князя. Вона була чудова, як майське сонце. З усіх країв світу з'їжджались молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки. Та княжна й знати, й чути не хотіла про весілля. «Не піду та й годі!» — казала вона всім.

Лицарі й королевичі хотіли звабити княжну своїм багатством, хоробрістю; не один поклав голову, щоб сподобатися, та ніщо не допомагало. Королевичі порадились між собою, здвигнули плечима, припоясали булатні мечі, сіли на своїх вірних коней і роз'їхалися.

Пусто й сумно зробилося в княжому палаці: не стало ні хоробрих лицарів, ні прекрасних королевичів. Княжна, як горличка в клітці, сиділа в своєму опустілому теремі: може, й хотіла б, щоб хтось приїхав, та ніхто не показувався.

Так минуло кілька літ. Помер князь, став другий. Княжна мусила вибратись із палацу. Вона побудувала собі хатку за Києвом на горі й жила в ній одним-одненька. Сумним-сумним було молодій дівчині чернече життя. Дні й ночі вона плакала. З цих сліз і пішов струмочок, який і називається Либіддю. Гора, на якій жила княжна, зветься тепер Дівич-горою...

Забавлянки для купання та масажу дитини

Ототушки-тутушки
Погладжуючи тільце дитини, розводять ручки:
Ототушки-тутушки!
На котика потягушки,
А на Василька ростушки.
Ой тошки, тотошки!
Щоб підросли трошки.

Потягусі, потягусі
Потягусі, потягусі,
На Галю ростусі.
Щоб Галочка росла,
Росла-виростала,
Щоб Галочка своїй мамці
Скоріш в поміч стала.
У поміч стала,
Діток колихала
Й хату доглядала.

Печу, печу хлібчик
Беруть у долоні дитячу голівку і, злегка її перекидуючи з руки на руку, роздільно проказують:
Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик.
Меншичкому - меньший,
Більшичкому - більший.

Після цього, нахиляючи голівку то наперед, то назад, продовжують:
Шусть у піч!
Сажай - виймай,
Їжу, ріжу
Я, куштую -
Гам!
Кра, ворона, кра!

Дитині, яка, тримаючись за палець дорослого, то опускає, то піднімає руку, примовляють:

Кра, ворона, кра!
На полиці сиділа,
Дітям кашу варила.
Діти пішли до села,
Сама кашу поїла.
Гиш, гиш, гиш!

Дибки, дибки!
Примовляють, навчаючи дитину ходити:
Дибки, дибки!
Ходить котик по лавочці,
Водить кішку за лапочки:
Диб, диб, диб.

Куй, куй, чобіток
Постукують по ступні дитини...
Куй, куй, чобіток,
Подай молоток,
Не подаси молотка -
Не підкую чобітка.
Молоток золотенький,
Чобіток дорогенький.
Ш-ш-ш.

Коточку, де ти був?
Гладять долонями обличчя дитини й приказують:
- Коточку, де ти був?
- У коморці.
- Що там робив?
- Молочко пив.
- А мені залишив?
- Забувся.
- Апчхи! Апчхи!
- Апчхи! Апчхи!

Печу, печу хлібчик
Забавлянки з ручками та пальчиками дитини.... Перекладаємо ручки і кажемо:
Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик.
Перебираємо пальчики:
Цьому дам, цому дам, цьому дам і цьому дам....
А цьому не дам:
Він хліба не місить,
Він води не носить,
Він в печі не палить,
То я цьому й не дам....

Ладі-Ладусі
- Ладі-ладусі,
- А де були?
- В бабусі.
- А що їли?
- Кашку.
- А що пили?
- Бражку!
- А що на закуску?
- Хліб та капустку.
- Гай, гай на бабину хату
Калачі їсти!
v Наш хлопчик
Оцей пальчик - наш дідусь,
Оцей пальчик - баба,
Оцей пальчик - наш татусь,
Оцей пальчик - мама,
Оцей пальчик - хлопчик наш,
А зовуть його....!

Пальчику
Пальчику, пальчику,
Де ти бував?
Пальчику, пальчику,
Що ти чував?
- З меньшеньким братом
Я кашу варив,
Із безіменним
Я кашу поїв,
Із середульшим
У лісі гуляв,
А із найбільшим
Пісню співав.

Сорока-Ворона
Сорока-Ворона
На припічку сиділа,
Діткам кашку варила.
- Цьому дам, цьому дам,
Цьому дам і цьому дам,
А цьому не дам,
Бо цей буцман
Дров не носив,
Діжі не місив,
Хати не топив,
Діток гулять не водив -
Справжній лежень.

Скачу, скачу діда
Дитину підстрибуємо на колінах:
Скачу, скачу діда
За скибочку хліба.
Я не дурно скачу,
А я їсти хочу.

Гойда-да!
Гойда-да!
Гойда-да!
Добра в коника хода,
Поводи шовкові,
Золоті підкови.

Чук, чук
Ой, гоп,
Чук, чук
Захотів
Кіт щук.
Але чуки,
Чуки, чуки,
Повтікали
Усі щуки.

Їде пан
Їде, їде пан, пан
На конику сам, сам.
А за паном хлоп, хлоп,
На конику гоп, гоп.
Заохочують пританцьовувати:
Гоп, гоп, горобейки,
На бабині конопельки,
А на дідів мак
Нехай буде так.
Ой без дуди, без дуди
Йдуть ніженьки не туди.
А як дудочку почують,
Самі ніженьки танцюють.
Два півники, два півники
Масаж та погладжування:

Два півники, два півники
Горох молотили,
Дві курочки, дві курочки
У млинок носили.
Коза меле, коза меле,
Кізка підсипає,
А маленьке козенятко
З ковша вигрібає.
Старий дід та й ведмідь
Встав да й пришиває,
А лисичка-майстеричка
Красні хустки вишиває.
А сова із дупла
Очицями луп, луп:
- Якби мені не діточки,
- То я пішла туп, туп.

Ходив кіт по току
Ходив кіт по току
В червоному ковпаку,
В червоному ковпаку,
А миші сміються,
Аж в боки беруться.

Миш книш проточила
Миш книш проточила,
Муха борщ пролила,
Півень коня задавив -
Нічим їхать до млина.
А бабині коноплі
На печі попріли,
А дідові постоли
На льоду згоріли.

Заєць косив
Заєць косив, заєць косив,
Лисиця згрібала,
Павук метав у копицю,
А муха топтала.

Комар траву покосив
Комар траву покосив,
Муха посушила,
Заєць в пластя ізметав,
А миш повозила.

Купалися ластів"ята
Співають під час купання:
Купалися ластів"ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми білотілі
Та ще й білолиці.
Купалися ластів"ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми чорноброві
Та ще й білолиці.
У любисточку купали, Живу воду наливали,
Щоб здоров"я тіло мало,
Лиха-горенька не знало.

Іди, іди, дощику
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику
В зеленому горщику,
Поставлю на вербі,
Щоб випили горобці.
Я яєчком забілю,
А яєчко прісне,
А сонечко блисне.

Ходи, ходи, дощику
Ходи, ходи, дощику,
Зварим тобі борщику,
Зварим тобі галушок
Та виллємо на пісок.
Хлюп, хлюп....
Хлюп, хлюп, водиченько,
Хлюп, хлюп на личенько,
І на ручки, і на ніжки
Хлюп, хлюп, хлюп!

Copyright ©2009-2014 broshka.ua Проведення свят і організація заходів:
вечірки, корпоративи, фестивалі, пікніки, розіграші, романтичні побачення і сюрпризи.
Копирайтинг и раскрутка сайтов (Киев)

broshka.ua | Оценка 9 из 10 на основе 24 оценок. Всего: 24 отзывов.